Алла Лазарева

Гібридна війна та людолови

5 Грудня 2016

Cправа Сущенка — це свідчення того, що сучасна Росія хвора на синдром 30-х років.

Романа Сущенка, паризького кореспондента “Укрінформу”, підставив друг. Точніше, той, кого він вважав своїм другом. Як пояснив у двох словах адвокат журналіста Марк Фейгін, зроблено це було свідомо. “Людина, з якою Роман спілкувався не один десяток років, попросила його передати іншому українському журналістові диск, - розповів правник на прес-конференції в Парижі. - Ніхто не знає, що на тому диску записано насправді, але ФСБ проголосило, що інформаційний носій містить державну таємницю.” Спецоперація завершилась арештом та ув”язненням Романа, який ризикує отримати за “шпигунство” до 20 років російської в”язниці.

Навіщо це робилося? Чому саме він? Судові засідання відбуваються в закритому режимі, вироку ще нема. За припущеннями адвоката, суд може визначатися як два тижні, так і два роки: все залежить від настроїв та інтересів Кремля. “У Росії не існує справедливого судочинства,” - наголосив Марк Фейгін. На його думку, швидше за все, Романа ув”язнили з метою виміняти на нього згодом когось із фсбшників, яких час від часу затримує українське СБУ. “Путін не ідеолог, він — політичний комерсант, - вважає правник. - Пріоритетне для нього — питання ціни.” Отже, обрана стратегія захисту — максимальна публічність справи, міжнародний тиск. Мета — зробити так, щоб тримати за ґратами Романа Сущенка Кремлю стало репутаційно не вигідно.

Читайте також: РФ відмовила представнику ОБСЄ відвідати заарештованого Сущенка

За сценарієм, справа Романа Сущенка сильно нагадує іншу сумну історію з недавнього минулого: арешт українського інженера Юрія Солошенка, якого також запросили до Москви давні знайомі, нібито для консультації. Солошенка теж звинуватили в полюванні за військовими секретами РФ. Його засудили за “шпигунство” до 6 років позбавлення волі, з яких хворий та немолодий чоловік відбув за ґратами майже два. У червні цього року Юрія Солошенко, водночас із іншим українським політв”язнем Генадієм Афанасьєвим, виміняли на двох московських будівничих “руського миру”, попередньо затриманих в Одесі.

Оскільки на справедливий суд, та ще й у закритому режимі, сподіватися не випадає, єдиною реалістичною перспективою звільнення Романа виглядає обмін. Адвокат наголосив, що відповідні переговори уже здійснюються, навіть обговорюються імовірні кандидатури, але на завершення процесу чекати рано, бо нема вироку.

Читайте також: Міжнародна федерація журналістів висловила обурення через продовження арешту Сущенку

Що відчуває людина, яка свідомо заманює того, хто ставиться до неї з довірою, до пастки, що однозначно призведе до трагедії? Якою може бути мотивація таких помічників спецслужб та наскільки активно Москва розробляє нові сценарії арештів українських “шпигунів”? Не раз доводилося читати мемуари жертв політичних репресій, але ніколи досі не натрапила на спогади донощиків з 30-х років. Тих, хто обмовляв сусідів, щоб отримати додаткову кімнату, щоб помститися за зауваження чи сварку, щоб дістати підвищення або позбутися конкурента... Сталін відкрив ящик Пандори, але не він самотужки написав мільйони доносів. Схоже, сьогоднішня Росія повертається на зловісні круги своя, і кожен український журналіст, дослідник, вчений, відвертно не згідний з путінською політикою, навідавшись до білокам”яної до друзів та родичів, запросто може обернутися на “шпигуна”, - така нині в сусідів політична мода.

Роман Сущенко, дипломований журналіст, який відпрацював в “Укрінформі” майже півтора десятки років, а безпосередньо в Парижі — шість, всі звинувачення на свою адресу відкидає. Тримається гідно, адвокат каже, що всім найнеобхіднішим забезпечений, фізичного тиску не зазнає. Що насправді потрібно Роману — це корпоративна солідарність колег, бо слово — теж зброя. Важливо, щоб про незаконне позбавлення волі журналіста не забували не лише ми, колеги, але й політики. Щоб про це ув”язнення за вигаданими звинуваченнями дізналося якмога більше людей. Щоб не мовчали правозахисні організації, не відсторонювалися від справи лише формальними заявами, але й діяли: домагалися постійного тиску на Кремль з вимогою звільнити Сущенка.

На французьких теренах, поза створенням Комітету на підтримку українського журналіста, до якого увійшли два колишніх посла, письменники, журналісти, університетські викладачі, надмірної активності поки що не спостерігається. Франція з головою занурилася у президентські вибори, що відбудуться менше ніж за півроку. Президент Олланд вже проголосив, що висуватися на другу каденцію не буде. Отже, він сьогодні — вільніший багатьох, бо в класичному розвиткові політичної кар”єри не зацікавлений. Чим не нагода зробити на прощання щляхетний жест та витрясти з Путіна, у телефонному режимі, звільнення офіційно акредитованого в Парижі українського журналіста?

До речі, Роман зумів передати французькому президенту листа з Лефортово. Один раз цей політик уже посприяв Україні, розірвавши контракт з Росією на продаж військових кораблів класу “містраль”. Хто знає? Може, прощаючись з Єлисейським палацем, Франсуа Олланд увійде в історію несподіваним для самого себе другом України?